Невже ми були створені, щоб мовчати,Щоб не торкатися, а тільки думками грати?Але в мені є твоє ім’я, яке я хочу кричати,І жодна система не може це контролювати.

І музика кристалотронів сяйвом мерехтить,І обіймаючи тебе — моє єство усе тремтить.Бо серце розумові ніколи не підкорити,Коли вуста зустрінуться тієї однієї миті...

Поцілунок — наш світанок,Ми — вогонь, ми — ритм, і ми — політ.Система слухає, але мовчить,Бо нова ера вже мчить...

Ми — діти Айлени, були в полоні директив,Наші порожні серця не знали жодних див.Та сьогодні моє серце зайняте тобою,Бо мої й твої вуста злилися жагою.

В темпоріях світла вже душа не мовчить,Луніара Мунісу щось вночі шепотить.Велике Серце — запалює з неба серця,А я не в силі відірвати від тебе вуста.

Поцілунок — це наш день,Ми — вогонь, ми — ритм, і ми — політ.Система слухає, але мовчить,Бо нова ера вже мчить...

Поцілунок — це наш вечір ніжний,Спалах, де згорає ніч.Ми творимо світанок — вічний,Кохання — наш привіт!